Сторіччя Юрія Шевельова (1908-2008)

Відзначено у Ню Йорку науковою конференцією „Спадщина Юрія Володимировича Шевельова”, що відбулася 7 грудня 2008р. в Українському Інституті Америки. У першій половині програми, яку вів президент УВАН в США д-р Альберт Кіпа,  були виголошені доповіді „У силовому полі мовознавчих ідей Юрія Шевельова” (д-р Павло Гриценко, директор Інституту української мови НАНУ, Київ), „Прощання з учора: Шерех і Шевельов” (д-р Богдан Рубчак, професор-емерит Іллінойського університету). Після перерви під головуванням наукового секретаря УВАН д-ра Анни Процик  відбулося засідання круглого столу, на якому промовляли д-р Ігор Шевченко (Гарвардський університет), д-р Теодор Костюк (НАСА), д-р Лариса Залеська Онишкевич (член Управи і голова філологічної секції НТШ-А у Ню Йорку), д-р Андрій Даниленко (Університет „Пейс” у Ню Йорку).

Двоє учасників з різних причин не прибули на конференцію: з Мічіганського університету – д-р Ася Гумецька (підготований нею виступ прочитала д-р Тетяна Семикіна, цьогорічна фулбрайтівська стипендіятка з Луганського педагогічного університету) і з Інституту літератури НАН України –  д-р Тамара Гундорова (її доповідь у головних складових була представлена модератором круглого столу д-ром Анною Процик).

Відкрив конференцію президент Українського Інституту Америки Ярослав Криштальський. За його словами, смерть Юрія Шевельова шість років тому означала невигойну втрату для всього наукового світу, і особливо для української громади Америки. Згадавши свої студентські роки в Колюмбійському університеті, директор УІА  розповів, як уперше переступив поріг професорського кабінету Юрія Шевельова і яке велике враження справила на нього розповідь наставника про особисті зустрічі з видатними діячами української культури як на східньо-, так і на західньоукраїнських землях (Леонідом Булаховським, Олександром Білецьким, Василем Сімовичем, Лесем Курбасом). Ярослав Криштальський наголосив, що спадщина Юрія Шевельова благотворно впливає на діяльність наступних поколінь українських вчених,  а тоді побажав учасникам конференції плідної праці.

Далі д-р Альберт Кіпа звернувся до присутніх із вступним словом « Ю.В. Шевельов – президент УВАН». Він окреслив значення і ролю Ю. Шевельова у становленні і діяльності УВАН та нагадав слухачам про високий науковий авторитет мовознавця і літературознавця Юрія Шевельова у середовищі видатних вчених двадцятого століття. Виступаючий зазначив, що завдяки Юрієві Шевельову і багатьом його колегам, періодичні та неперіодичні серії наукових збірників Української Вільної Академії Наук у США здобули вагому репутацію в науковому світі. За образним висловом доповідача, сотні томів і видань українських наукових інституцій стоять грізною сторожею на захисті української вільної науки. Ці видання замовляються і зберігаються провідними науковими і публічними бібліотеками в усьому світі. У цьому зв’язку йдуть на пам’ять слушні думки Юрія Шевельова про те, що українські інтереси найнадійніше будуть захищені не „журналістськими наскоками”, а правдою наукових фактів, – наголосив доповідач.

Д-р Альберт Кіпа відзначив, що окремі  напрямки творчости Юрія Шевельова відомі мало і ще чекають на своїх дослідників. Зокрема, недостатньо вивчена історія діяльности Юрія Шевельова в Мистецькому Українському Русі (МУР). Багатолітня праця президента Юрія Шевельова на „сторожі” УВАН була загострена на поповненні лав українських вчених в усьому світі, як і на залученні до роботи в проєктах УВАН чужоземних вчених. Із останніх достатньо згадати хоча б  Збіґнєва Бжезинського – у період його наукової діяльности в Колюмбійському університеті. Юрій Шевельов був твердо переконаний в необхідности перенесення центру ваги українознавчих студій до сфери урбаністичної проблематики, оскільки, як він постійно повторював, майбутнє української науки вирішується передусім  у великих наукових центрах. Юрій Шевельов увійшов у нашу історію як видатний мовознавець, літературний критик, культурософ. Його вплив на майбутнє української науки значною мірою залежатиме від розуміння українськими державними керівниками та й усім суспільством важливости розвитку гуманітарних знань в нашій країні, – наголосив д-р Альберт Кіпа.

З великою увагою слухали присутні доповідь професора Павла Гриценка з Києва. Він повідомив, що наприкінці 2008 року в очолюваному ним Інституті відбудеться урочиста академія на честь 100-ліття Юрія Шевельова. Д-р Павло Гриценко нагадав присутнім, що протягом довгих десятиліть на ім’я Юрія Шевельова в Україні накладено заборону. У наслідку його особу оповив туман таємничости та леґендарности. Повернення вченого на батьтківщину сталося в 1990  році  на І Конґресі МАУ. Саме тоді йому було нарешті дозволено приїхати  в Україну. Під час перебування в Києві та Харкові Юрій Шевельов відчував приплив нових сил, на свій подив він раптом став „модним”, про нього скрізь заговорили. Широкій публіці неначе враз розвиднілося, дослідникам відкрилися його публікації, що вражали змістовною насиченістю, розкутістю виваженої думки, і водночас позірною простотою мови. В столиці України сформувалося „коло Шевельова”, за його участи точилися наукові дискусії, відбувалися творчі вечори. Торкнувшись останніх київських зустрічей Юрія Шевельова з його колишнім студентом Олесем Гончаром, Павло Гриценко згадав про історію драматичного сюжету їх стосунків і наголосив, що з часом з усіх суперечливих фактів, припущень та здогадів вилущується зерно об’єктивності. За словами промовця, розуміння феномену Шевельова вимагає від нас певного рівня володіння европейським культурним кодом. Далі Павло Гриценко схарактеризував доробок Юрія Шевельова в царині історії української літературної мови. Однією із заслуг вченого було те, що він досконально дослідив взаємозв’язки двоx історичних варіянтів української літературної мови, співжиття яких тривалий час замовчувалося і перекручувалося. Як висловився доповідач, Юрій Шевельов зняв „табу” з галичанізмів, або „галицизмів”, як їх неправильно називали в тодішній Україні. Свого часу вчений піддав переконливій критиці концепцію наявности в основі української літературної мови так званого „київсько-полтавського діалекту”. Глоттогенез був для Юрія Шевельова і етногенез одночасно. Українську мову вчений виводив безпосередньо з пізнього спільнослов’янського періоду. Наражаючись на обструкцію з боку прибічників традиційної, проімперської генези східнослов’янських мов, зокрема на протидію „всезнаючого” Романа Якобсона,  Юрій Шевельов обгрунтовано спростував періодизацію, що передбачала проміжні стадії у вигляді існування давньоруської мовної спільности. Через принципові розбіжності з тамтешнім славістичним „бомондом” Юрій Шевельов покидає Гарвард і подальшу свою діяльність розгортає вже у Колюмбійському університеті. Тут йому пощастило зреалізувати свій давній амбіційний плян: через нове осмислення фонетики праслов’янської мови закласти основи історичної фонетики сучасних слов’янських мов. Як висловився промовець, плян виявився більш ніж реалістичним, і під упливом ідей Шевельова невдовзі з’являються по-новому написані праці з історичної фонології польської, словацької, білоруської, серболужицької, македонської мов. А „Історичну фонологію української мови” було перекладено на українську і в 2002 році видано в Харкові. Д-р Павло Гриценко зупинився також на думці Юрія Шевельова про хибність ототожнення даних мовознавства з археологічними знахідками. „Свої закони поширення у просторі мають горщики і мають мови”, – так образно висловлювався на цю тему Юрій Володимирович. На закінчення виступаючий відзначив значну цінність біографічних праць Юрія Шевельова про видатних українських мовознавців Васильєва, Штибера, Ґанцова, Зілинського, Курило,  як також і вагомого мемуарного доробку вченого.

Взявши слово, д-р Богдан Рубчак сказав, що і літературознавча,  і власне літературна творчість Юрія Шереха (це ім’я походить від дівочого прізвища матері вченого) засвідчують дивовижно простору широчінь зацікавлень. Юрій Шерех, як автор, який „народився” у Львові в 1943 році, ніколи не втрачає постійного контакту з читачем, постійно з ним розмовляє, і то часом дуже гостро.  За словами виступаючого, вже у таборах ДіПі розгортається особливий стиль статей Юрія Шереха –  його письмо національно-органічне, читабельние, розмовне, іронічне, жартівливе. Хоча з прибуттям до Америки Шерех цього свого стилю ніби відцурався, але насправді, на переконання доповідача, залишився йому вірний до кінця, хоча й „підпільно”. Промовець, зокрема, згадав, що після початкової полеміки Юрій Шерех статей про творчість Ню-Йоркської  групи не писав. Говорячи далі,  д-р Богдан Рубчак зупинився на концепції „гри”,  достосованої до низки літературно-критичних поглядів вченого. Вірний своїм пріоритетам, Юрій Шевельов, розглядаючи, уже пізніше, творчість поетичної групи „Бу-ба-бу”, дотепно іронізує з надмірної її епатажности і пише про це, за його власним виразом, у термінах „гей-гай-го”. У несприйнятті бубабістів відбилося, на думку д-ра Богдана Рубчака, дещо з (винесеного в назву доповіді)  Шерехового „прощання з учора”. Юрій Шевельов уважає, що стиль – це не тільки естетична цілісність, але й світогляд письменника і творити щось справді нове можливо тоді, коли автор титанічною працею пробився до витоків, до джерел національної культури. Згідно з думкою доповідача,  практична метода, яку стосує Шерех-Шевельов – це герменевтичний гуманізм, просування через національне – до людства. Водночас національно-органічний стиль у наші дні зазнає як деконструкції, так і  – в його радикальному осучасненні  – певного відродження. У чому полягає осучаснення? Літературний твір стає „націєписаним”  у ширшому розумінні. І в своїх наративах прозаїки повертаються до тематики родини, до маленьких містечок, до племінних цінностей. На закінчення д-р Богдан Рубчак наголосив, що саме інтелектуальна „гра” дає змогу „за маскою Юрія Шевельова побачити живе обличчя Юрія Шереха” – критика, який „за широкою галереєю українських письменників тайнописом малює себе”.  Вічна пам’ять Юрію Шевельову, хай живе Юрій Шерех! – піднесено завершив свою доповідь д-р Богдан Рубчак.

Після невеликої перерви конференція тривала далі у формі круглого столу, засідання якого відкрила д-р Анна Процик. На початку присутні привітали відомого академіка-візантолога з Гарвардського наукового центру і почесного президента УВАН д-ра Ігоря Шевченка, який виступив з особистими спогадами про Юрія Шевельова. На переконання Ігоря Шевченка, Юрій Шевельов – найвидатніший з усіх президентів УВАН.  У нього була візія, широкий погляд, абсолютна відсутність загумінковості, тут він у повному розумінні реалізував також і властиві йому здібності організатора науки. Ми, – сказав виступаючий, – шануємо Юрія Шевельова як професора-космополіта у цілком позитивному значенні цього слова. Він був енциклопедистом, полігістором, тим, що в епоху італійського Відродждення мало назву – homo di cultura. „Але дуже важливо і те, ким він не був, а не був він  космополітом без коріння”, – і завершив своє слово Ігор Шевченко думками про роль видатних вчених, зокрема і Михайла Грушевського у виведенні української науки на широкі світові магістралі.

Після цього слово перебрав вчений-астрофізик, якому Юрій Шевельов доводився хрещеним батьком. Д-р Теодор Костюк багато років працює у системі НАСА, зокрема веде спостереження за кометами. Заявивши, що йому не тільки в космосі, але й на трибуні УІА потрібна „візуальна підтримка”, промовець усю свою подальшу розповідь щедро ілюстрував прозіркамі з родинного архіву, які присутнім не доводилося раніше бачити. Особливо великий інтерес викликали фото, на якому зафіксовані останні зустрічі двох патріярхів української наукової громади Америки – Григорія Костюка і Юрія Шевельова. Першому і старшому з них на той час було дев’ятдесят вісім років, тоді як молодшому – тільки … дев’ятдесят два. „А разом – це сто дев’ятдесят років унікальної історії філологічної думки в Україні та поза її межами ”, – наголосив Теодор Григорович Костюк.  Далі в його виступі йшлося про особливості людської вдачі Юрія Шевельова, його поступливість, лагідність, незмінну увагу до близьких йому людей. На день народження свого хрищеника, Юрій Шевельов, де б він не був, обов’яково надсилав вітальну картку. Був він також завзятим театралом, постійним відвідувачем музичних концертів, на які так багате місто „Великого яблука”, зокрема часто слухав симфонічну музику в Лінкольн-центрі.  Надзвичайно пунктуальний в усьому, що стосувалося його наукових зацікавлень, не завжди умів дати собі раду в побуті, в практичному житті. Не любив телебачення, не визнавав „чортячої дії” комп’ютера. Як цікавий курйоз, Теодор Костюк розповів історію, коли якісь поганці під час перебування вченого в 1995 році в одному з готелів у Санкт-Петербурзі викрали всі наявні у нього гроші. Допомогло ім’я, добре відоме місцевим науковцям, які, не вагаючись, і позичили необхідну суму. Хоча Юрій Шевельов після смерти матері довгі роки жив самотою у невеликій квартирі поблизу Колюмбійського університету,  уся його поведінка свідчила, що був він напрочуд „родинною людиною”, і та велика „родина”, що її згуртував навколо себе Юрій Володимирович завжди пам’ятає свого улюбленого старшого члена, – підсумував свої спогади д-р Теодор Костюк.

У виступі д-р Лариси Залеської Онишкевич наводилися цікаві деталі та обставини, які стосуються внеску Юрія Шевельова в інтерпретації української драматургії та мистецтва театру. Доповідач нагадала, що Юрій Шевельов почав систематично цікавитися театром ще в довоєнному Харкові, – саме там реалізувалися найновіші  вистави, – і режисера Леся Курбаса передусім, – виступали провідні майстри української сцени.  Стосовно театрального Харкова Юрія Шевельова поважно турбувало, що поряд із позитивним ставленням до багатьох прем’єр тодішня масова публіка не виявляла великої прихильности до творчих пошуків Леся Курбаса. Свої, як завжди, нестандартні думки з цього приводу Юрій Шевельов сформулював у  детальній рецензії з дещо ґротесковою назвою „Не туди Гриць ходив, і не там тирса шелестіла” (обігравши назви двох популярних тогочасних вистав). Інтерес Юрія Шевельова до театру ще більше посилився після переїзду до Львова в 1943 році. Під той час у львівській опері мистецьким керівником був Володимир Блавацький, маляром-декоратором – Мирослав Радиш. Юрій Шевельов побував на багатьох виставах, а загалом на своєму віку, за його власною оцінкою, устиг переглянути понад тисячу постанов. „Час від часу ставалися випадки, коли я цілком несподівано зустрічала нашого професора на театральних фестивалях в різних країнах”, – проілюструвала це твердження д-р Лариса Залеська Онишкевич. У своїх театральних спостереженнях (і не тільки) Юрій Шевельов любив брати факт або вислів, зумисно його загострювати і немов „оголювати”, а тоді обґрунтувати щось зовсім протилежне, – зазначила д-р Лариса Залеська Онишкевич. – Він не терпів оглядовости або голої правди, любив говорити, що театр повинен виявляти „пристрасть мислі” і  навіть бути … „трохи дурнуватим”. Основою успіху сценічного дійства Юрій Шевельов уважав „ритм”, доводив, що режисерська фантазія не руйнує характеру літературного першоджерела, а є його „вільною еманацією”. Залюбки аналізував тексти драм, а нам залишив свої думки й критичні тексти.

У своєму виступі д-р Андрій Даниленко (кафедра сучасних мов і культур в університеті „Пейс”, Ню Йорк) зазначив, що йому пощастило переймати досвід метра в останній період наукової діяльности та земного життя Юрія Володимировича. Це відіграло велику роль у справі успішного звершення Андрієм Даниленком та його колегою Сергієм Вакуленком українського перекладу вже згаданої праці Юрія Шевельова „Історична фонологія української мови”, підготовки цього перекладу до видання (Харків, 2002). Крім названої, Андрій Даниленко зупинився на головних ознаках та обставинах підготовки до друку і інших, досі виданих в Україні перекладів праць Юрія Шевельова. Тих праць, що волею долі публікувалися, а у вигляді лекцій – викладалися чужими мовами в чужоземних університетах. Але ж є в цьому і свій позитивний наслідок:  рецепція світовою наукою результатів досліджень ученого відбувалася таки швидше, ніж це судилося, наприклад, у дев’ятнадцятому столітті ідеям родоначальника Харківської лінгвістичної Олександра Потебні, що одним з його послідовників власне і був Юрій Шевельов. Виступаючий на окремих прикладах показав труднощі, які доводиться долати фахівцям у підготовці та виданні перекладів мовознавчих праць. І що мали діяти перекладачі, маючи такого прискіпливого та постійно переосмислюючого свої ідеї автора, як Юрій Володимирович? Андрій Даниленко висловив переконання, що українські переклади іншомовних праць Юрія Шевельова будуть і надалі готуватися і видаватися не лише у Харкові, але також у Києві, Львові та інших містах України.

За відсутности д-ра Асі Гумецької підготований нею для  виступу на конференції особистий спогад про Юрія Шевельова зреферувала мовознавець з Луганська Тетяна Семикіна. Наводилися, зокрема, реальні випадки, що свідчили про підвищену увагу вченого до проблеми правописних варіянтів української мови. Уведений до вжитку в 1928 році Харківський правопис, що його в Україні й досі часто називають „діяспорним”, Юрій Шевельов уважав справді загальнонаціональним.

Представлена д-ром Анною Процик доповідь Тамари Гундорової „Пост-тоталітарна пам’ять і театр «Розрадянення людини» Ю.Шевельова”  зосереджувалася на питаннях, тісно повязаних з недостатньою, за переконанням автора, рецепцією Шевельова в пострадянській Україні. Камертоном низки упереджень стосовно творчої спадщини вченого служить історія стосунків двох харків’ян: Олеся Гончара та Юрія Шевельова. Що в цій історії справді мало місце, а що можливе тільки навздогад, судити важко, проте для багатьох „прапороноснa” візія ролі українського народу в другій світовій війні й досі залишається недоторканою.  Як наголошує д-р Тамарa Гундорова, анти-шевельовський дискурс особливо помітний у зв’язку з тим, що в Україні так і не сталося серйозної розмови про долю радянської літератури, не було символічного розриву з останньою, скажімо, хоча б у формах розвиненого соцарту, а рецидиви соцреалістичних цінностей, за її словами, „тьмяно тліють і спалахують і по сьогодні”. Далі авторка доповіді  зупиняється на внутрішній, так би мовити, символічній і автобіографічній стороні порахунку Шевельова з його власним тоталітарним підрадянським минулим. А саме на двох моделях прощання з минулим, які створив і апробував у формі своїх двійників сам Юрій Володимирович. На опозиційності  радянської і нерадянської людини вибудовується ціла дискурсивна конструкція. Тамара Гундорова звертається до теми „регенерації” душі, розкритої у формі матеріялів до біографії «Юрій Шерех (1941-1956)”. «Велетенського масштабу експеримент Сталіна перекраяв не тільки політичну мапу Євразії, а й душу кожного, хто мав нещастя народитися в цій частині світу. Роки були потрібні, щоб регенерувалися ті частини людської душі, що їх винищувала система, щоб були знищені ті бацилі, що їх режим вирощував на загниванні душ», – пояснює автор твору як коментатор свого  життєпису. На завершення Тамара Гундорова доходить висновку, що Гончар „не зробив себе самого власним текстом, як Шевельов, і лишився радянським письменником”. Навпаки, Шевельов, який ніколи не був радянським письменником, запропонував модель деконструкції цього поняття. Запропонував кому? Питання все ще не дістало ясної відповіді.

Звернувшись далі до підбиття підсумків роботи конференції, д-р Анна Процик згадала про ще одну велику заслугу Юрія Шевельова. Вона наголосила, що вчений не відступав від правди, якою б недобростравною вона не здавалася. Модератор круглого столу з великою вдячністю розповіла про „дуже влучні і сміливі коментарі”, з якими вчений виступив свого часу при захисті її дисертації в Колюмбійському університеті. При цьому, за виразом д-ра Анни Процик, він не порахувався із тим, що ми зараз евфемістично називаємо „політичною коректністю”. Не порахувався, бо мав тверде переконання, що подібна „коректність” часто є свідомим чи несвідомим викривленням правди. За словами ведучої, наш професор „не боявся вдарити там, де треба було вдарити” і докладав зусиль, аби „усунути з наукового світу підрадянської України те, що він сміливо і правильно окреслив образним виразом – ліс брехні”. Д-р Анна Процик висловила жаль з надто малої кількости в нашому суспільстві таких моральних авторитетів, як Юрій Шевельов. Це, на її думку, призводить до того, що в назвах наукових інституцій можна побачити імена осіб, не гідних високого звання науковця, а „блискучі дукачі або паперові титули затирають ув очах діяспори густий ліс неправди”. Мужня постава і непохитня рішучість Юрія Шевельова у його невідступній вірности інтроспективній правді, надіюсь, буде і в майбутньому спонукати усіх нас відчищувати шляхи до наукової істини, – підсумувала широку розмову д-р Анна Процик.

Після чого  учасники конференції, як також члени й симпатики української громади (понад сімдесят осіб) мали змогу поділитися враженнями та своїми спогадами про Юрія Шевельова – тепер уже в бенкетній залі. Хто встиг про це подумати, а хто – ні, та було ясно: конференція відзначалася високим науковим рівнем, виступи учасників посіяли нові зерна пам’яті, і нива Юрія Шевельова колоситиметься й надалі. Успіх конференції забезпечено, зокрема, невсипущими заходами д-ра Альберта Кіпи,  а останнє число «Новин з Академії» з його ж  ініціятиви також присвячене 100-літньому ювілею Ю.В.Шевельова.

Сергій Панько

One thought on “Сторіччя Юрія Шевельова (1908-2008)

  1. Tatiana Slobodanyk 18 February 2012 at 04:35

    Шановний Олекса Біланюк! Звертаюся до вас у допомозі із вирішення наступного питання. Я намагаюся знайти представника американського фребелівського педагогічного товариства, який у 1942році відвідував Київ.В архівав є запрошення від окупаційної влади до Наталії Лубенець на зустріч з цим представником.Ще в 1990-1992 році працюючи з архівними матеріалами за своєю науковою темою я звернула увагу на прізвище Лубенець, яка до 1920 року була дуже відомим громадським діячем, приймала значну участь у педагогічній справі, а також у відкритті безкоштовних дитячих закладів. До 1940 року викладала українську мову і літературу в 7класі школи. Тільки уже в 2001 році я почала піднімати питання про відновлення памяті Наталії Лубенець, знайшли її поховання та роки життя,поставили памятник від вдячної України; я особисто випустила 3 статті,виступала на конференціях.Взагалі я працюю над іншою науковою темою, але намагання знайти хоч би фото її,підштовхує мене до пошуку.Може враховуючи, що Ви можете знайти у Ваших фондах,хто був цим представником,який відвідав Київ у 1942році,ми б знайшли матеріали про Лубенець.Заздалегідь вдячна-Тетяна Слободянюк,доцент,кандидат педагогічних наук,Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова (Україна місто Київ вулиця Тургеневська 8/14,кафедра педагогіки і психології вищої школи,3-9).

Leave a Reply

Name *
Email *
Website